Чому Орбан програв в Угорщині, але орбанізм - ні

Віктор Орбан вперше за 16 років зазнав поразки на виборах, поступившись Петеру Мадяру - політику, який ішов до виборців з обіцянкою: демонтувати орбанівську модель влади, відновити антикорупційні механізми та переглянути правила, сформовані за часів правління "Фідес".

Перемога партії "Тиса" дає Угорщині шанс розпочати демонтаж цієї системи.

Водночас поразка на виборах - ще не політична смерть. Віктор Орбан втратив крісло прем'єр-міністра, але не втратив спадщини, яка вже давно вийшла далеко за межі Угорщини.

Мандат на демонтаж

Підрахунок голосів ще тривав 12 квітня, однак Віктор Орбан уже визнав поразку: після 16 років при владі він програв вибори партії Петера Мадяра, яка здобула настільки переконливу більшість, що тепер може не лише змінити уряд, а й розпочати перегляд інститутів та правил, сформованих за часів орбанівського правління.

Для Угорщини це відкриває можливість глибоких реформ — від судової системи до правил функціонування медіа, які, за оцінками критиків, суттєво підірвали плюралізм і редакційну незалежність преси. У порядку денному також антикорупційні зміни та спроба розблокувати частину з приблизно 18 мільярдів євро з європейського фонду відновлення, заморожених через зауваження ЄС щодо верховенства права та якості державного управління в країні.

Водночас поразка Орбана не означає його політичного зникнення. Він втратив уряд, але зберіг політичну вагу, впізнаване ім'я в міжнародному правоконсервативному середовищі, відпрацьовану роками риторику, партійну інфраструктуру з потужною організаційною основою та мережу закордонних союзників і симпатиків. Для багатьох з них Орбан і надалі залишається прикладом того, як правий популізм може не лише вигравати вибори, а й надовго закріплюватися при владі в Європі.

У своєму першому дописі у фейсбуку після визнання поразки Орбан написав: "Робота починається. Ми реорганізуємося і продовжимо боротьбу заради угорського народу".

"Явка на цих виборах була надзвичайно високою, що означає сильну легітимність нового уряду. Але водночас це доводить, що кількість прихильників "Фідес" і далі є значною: за неї проголосували понад два мільйони людей, і вона отримає приблизно 50 місць - точніше стане відомо згодом - у новому угорському парламенті", - зазначає Ерік Ускевич, віцепрезидент Угорського європейського товариства.

Неліберальна держава

Політичний шлях Віктора Орбана змінювався разом з епохами. Наприкінці 1980-х він був одним з молодих облич антикомуністичного переходу: співзасновником "Фідес" - тоді ще молодіжної, антикомуністичної та проєвропейської партії - і політиком, який здобув загальнонаціональну популярність у 1989 році, коли публічно вимагав виведення радянських військ з Угорщини.

У ті роки Орбан отримував стипендії, пов'язані з фондом Джорджа Сороса - одна з них дозволила йому поїхати до Оксфорда, де він вивчав політичну філософію. Сам Сорос, уродженець Угорщини, тоді активно підтримував освітні та громадські проєкти в країні, а також заснував Центральноєвропейський університет.

Однак з часом саме Сорос перетворився на одну з головних мішеней політичної риторики Орбана. Його уряд розгорнув кампанію навколо конспірологічного образу так званого "плану Сороса", згідно з яким фінансист нібито прагнув змусити європейські країни, зокрема Угорщину, приймати більше мігрантів.

У країні з'явилася масштабна державна рекламна кампанія з гаслом "Не дайте Соросу сміятися останнім", а згодом парламент ухвалив пакет законів "Стоп Сорос", який фактично криміналізував частину допомоги шукачам притулку та запровадив спеціальний податок для організацій, що підтримували міграційні процеси.

Зі зміною політичної кон'юнктури змінювався і сам Орбан. Він дедалі частіше апелював до теми національної образи, необхідності захисту суверенітету країни та підживлював наративи про зовнішні сили, які нібито становлять загрозу угорській ідентичності.

У 2014 році Орбан вже відкрито заявив про курс на побудову "неліберальної держави", а у 2018-му говорив про "неліберальну християнську демократію" як про бажану альтернативу ліберальній моделі Європи.

Водночас, як зазначало агентство Reuters, Орбан не дотримувався однієї жорсткої та послідовної ідеології, а вибудовував ефективну модель утримання влади. Її суть полягала в умінні адаптувати риторику й політичну систему до ключових страхів і конфліктів конкретного моменту. Саме ця здатність спочатку зробила його лідером Угорщини, а згодом - однією з центральних фігур міжнародного правого популізму.

"Окупація" Брюсселя

"Орбан - своєрідний приклад для наслідування у питанні побудови популістської держави як з точки зору політики, так і з точки зору наративів. Він постійно говорив про національний суверенітет і неодноразово підкреслював важливість суверенітету європейських країн, але ми знаємо, що він, його політична партія та афілійовані з нею структури втручалися в багато виборів у Європі", - каже Ерік Ускевич.

Зокрема, лідерка французьких ультраправих Марін Ле Пен у 2022 році отримала кредит на свою президентську кампанію в розмірі 10,7 млн євро від угорського MKB Bank, серед великих акціонерів якого були бізнесмени, наближені до Орбана.

В Іспанії ультраправа партія Vox визнавала, що фінансувала свою кампанію 2023 року за рахунок двох позик на загальну суму 9,2 млн євро, отриманих від угорського MBH Bank, який іспанські та угорські медіа пов'язували з бізнес-оточенням Орбана.

Орбан також підтримував тісні зв'язки з нідерландськими правими, насамперед з лідером ультраправої Партії свободи Гертем Вілдерсом. Їх об'єднували антиісламська та антиміграційна риторика, євроскептицизм, ідея "суверенних націй" замість подальшої інтеграції ЄС та прагнення об'єднати європейських націоналістів у спільний політичний фронт.

У 2017 році Орбан відкрито закликав до бунту проти союзу брюссельської бюрократії, ліберальних медіа та міжнародного капіталу. В останні роки Вілдерс і Орбан разом виступали на правих мітингах, зокрема на підтримку Маттео Сальвіні — одного з лідерів італійської Lega.

Усі вони згодом увійшли до групи "Патріоти за Європу" (Patriots for Europe) - проєкту, який Орбан запускав разом з австрійською Партією свободи (FPÖ) та чеськими популістами з руху ANO Андрея Бабіша.

Пізніше до нього приєдналися "Національне об'єднання" Марін Ле Пен, іспанська Vox, італійська Lega, нідерландська PVV Герта Вілдерса, португальська Chega, бельгійська Vlaams Belang та інші праві партії.

Зрештою цей блок став третьою за чисельністю групою в нинішньому Європарламенті. Його платформа базується на жорсткій антиміграційній риториці та вимозі повернути більше повноважень національним урядам.

"Не варто забувати, що спочатку план Орбана полягав у тому, щоб "окупувати" Брюссель, Європейський парламент - що б це не означало. Цей план не завершився успіхом, тому з'явилися "Патріоти"", - каже Ерік Ускевич.

Медовий місяць з Європою

Орбан рідко пропонував детальне бачення майбутнього. Його політика частіше вибудовувалася навколо конфлікту та образу ворога - зовнішнього або внутрішнього, але завжди такого, що подавався як екзистенційна загроза.

Механізм був доволі простим: спочатку визначався ворог, далі його оголошували небезпекою для нації, дітей, кордонів, християнської ідентичності або суверенітету, після чого Орбан поставав як політик, здатний захистити країну.

У різні роки такими "ворогами" ставали Брюссель, мігранти, Джордж Сорос, ліберальні еліти, "гендерна ідеологія", ЛГБТ-спільнота, неурядові організації та інші інституції, які, на думку влади, могли обмежувати виконавчу владу.

Так, у 2021 році угорський парламент ухвалив закон, що забороняв у школах матеріали, які влада трактувала як "пропаганду" ЛГБТ+ та гендерного переходу.

До виборів 2026 року до цього переліку додалася й Україна.

Орбан був і залишається фігурою, важливою далеко за межами Угорщини, і його поразка на виборах - очевидний удар по союзниках не лише в Європі, а й у Росії та США.

Про перспективи його можливого повернення до влади говорить Сергій Герасимчук, виконавчий директор аналітичного центру "Українська призма":

"Навіть досвід Роберта Фіцо та Андрея Бабіша показує, що повернення до влади в Центральній і Східній Європі можливі. Інша річ, що це добре усвідомлюють і в Брюсселі, тому, думаю, на Угорщину зараз чекає своєрідний медовий місяць із Брюсселем, коли Петера Мадяра підтримуватимуть, щоб він продемонстрував певні досягнення і щоб його партія не викликала розчарування - особливо з огляду на високі очікування, які сьогодні на неї покладаються".

Після поразки Орбана його вплив у Європі певною мірою зменшиться: він втратить місце в Європейській раді, право вето та можливість балансувати між Москвою, Пекіном і Вашингтоном в обхід Брюсселя, зазначає Герасимчук. Водночас він додає:

"Але разом із тим у нього залишається присутність його депутатів у Європарламенті - причому в окремій парламентській групі, де вони є доволі впливовими. Тому меседжі Орбана ще лунатимуть з європейських трибун".

Трамп і Путін також програли

У лютому цього року Дональд Трамп публічно підтримав Віктора Орбана напередодні виборів, назвавши його "сильним і потужним лідером".

Коли Орбан програв, американські демократи сприйняли це з певним задоволенням - не лише тому, що в Угорщині завершилося багаторічне правління правих, а й тому, що свою посаду втратив важливий союзник Трампа.

Трамп і Орбан зустрічалися неодноразово. Їхні відносини сформувалися ще під час першої президентської каденції Трампа. Орбан зберігав цей канал комунікації навіть після перемоги Джо Байдена.

Напередодні третьої президентської кампанії Трампа угорський прем'єр у березні 2024 року відвідав його у Флориді - тоді вони обговорювали "сильні та безпечні кордони" і захист суверенітету. А після виборів Орбан демонстративно відзначав повернення республіканця до Білого дому.

Орбан не просто симпатизував Трампу - він свідомо вибудовував власний образ як політика, близького до американського президента.

Водночас у Європі, мабуть, ще помітнішими були взаємини Орбана з Володимиром Путіним. Прем'єр Угорщини залишався одним з небагатьох лідерів країн ЄС, який демонстративно підтримував контакти з Путіним навіть після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Ба більше - він системно гальмував європейську допомогу Києву: у грудні 2023 року Угорщина заблокувала пакет допомоги Україні на 50 млрд євро, а в лютому–березні 2026 року продовжувала блокувати новий 90-мільярдний кредит ЄС для України та черговий пакет санкцій проти Росії.

Угорщина за Орбана загалом стала своєрідним "рекордсменом" ЄС із використання права вето: з 2022 року воно застосовувалося 22 рази, з них 14 - саме Будапештом.

Країна також не відмовилася від російського газу, а у 2023–2024 роках домовлялася про додаткові поставки через "Газпром". У червні 2024 року Будапешт сигналізував про намір поглиблювати економічні зв'язки з Москвою в несанкційних сферах.

У липні 2024 року Орбан здійснив візит до Москви, де зустрівся з Путіним, назвавши це частиною своєї "мирної місії". Поїздка викликала різку критику з боку інших лідерів ЄС, а Європарламент окремо засудив цю зустріч.

Друге політичне життя

Залишаючись у політиці, Віктор Орбан отримує можливість ще голосніше виступати проти підтримки України.

"Зараз доволі гучним є голос Джордже Сіміона (що програв президентські вибори - Ред.) в Румунії, який, перебуваючи в опозиції, постійно заявляє, що не є прихильником підтримки України. Опозиційні партії в Польщі також створюють проблеми прем'єру Туску й змушують його діяти обережніше в питанні підтримки України. Цей сценарій цілком можливий і з Орбаном в Угорщині. У такий спосіб опозиційні сили прагнуть зв'язати руки урядам, не дозволити їм бути надто послідовними щодо Києва", - каже Сергій Герасимчук.

Саме поразка на виборах може дати Орбану своєрідне "друге політичне життя": зберігаючи риторику, символічний капітал і партійну структуру, він отримує змогу, перебуваючи в опозиції, пояснювати будь-які прорахунки нової влади як підтвердження власної правоти.

Поки Орбан був прем'єром, у суспільній свідомості він залишався відповідальним за інфляцію, уповільнення економіки, корупцію, стан системи охорони здоров'я та зростання вартості життя. Значна частина цього тягаря зникає, коли політик переходить в опозицію.

Водночас у нього залишаються міжнародні зв'язки - широка мережа союзників у Європі, підтримка Дональда Трампа та Володимира Путіна.

Втративши уряд, Орбан може спробувати зберегти монополію на смисли для угорських правих: не контроль над бюджетом, але контроль над інтерпретацією реальності. А в добу політичної поляризації це теж форма влади.

"Поки що рано говорити про політичне майбутнє Орбана. Не думаю, що він хотів би стати пенсіонером і відійти від справ. Але після чотирьох десятиліть у політиці йому зараз потрібен перепочинок. В останньому інтерв'ю він уже не виглядав таким енергійним і не був настільки сповненим місії як раніше. Втім, я б не сказав, що його політична кар'єра завершена", - вважає Ерік Ускевич, віцепрезидент Угорського європейського товариства.

Він нагадує, що в розпорядженні Орбана лишається не лише стійкий інституційний фундамент і партійна структура, а й власна мережа впливу. Одним з її елементів є Mathias Corvinus Collegium.

Формально це освітній центр: там навчають студентів, проводять лекції, конференції, публікують аналітичні тексти, формують майбутнє коло лояльних інтелектуалів і державних службовців. Але по суті - це також простір відтворення ідеологічних засад орбанівської системи.

Окремим важелем впливу залишається й потужна медійна інфраструктура, яка контролюється приватним бізнесом, пов'язаним із колом прихильників прем'єра, який залишає посаду.

Тому, навіть попри поразку на виборах, інтелектуальна та інформаційна “машина”, створена Орбаном, навряд чи зникне найближчим часом.