Шпигуни, стратегії та втрачені можливості: чого нас досі вчать події 11 вересня

Перший обов'язок уряду, як протягом десятиліть заявляли незліченні лідери, полягає в захисті свого населення. 11 вересня 2001 року США, очевидно, не змогли цього зробити. Розвідувальна інформація була, але, на жаль, ніхто вчасно не склав усі фрагменти пазла докупи.

Події 11 вересня, або 9/11, як стали називати атаки на США, визначили ціле покоління зовнішньої політики, політики безпеки та розвідки впродовж перших двох десятиліть цього століття, так само як і реакція на них.

11 вересня 2001 року, коли смертники "Аль-Каїди" спрямували захоплені літаки на вежі Всесвітнього торгового центру, я щойно завершував відрядження до нашого близькосхідного бюро. Палестинський таксист віз мене через вкриті соснами пагорби на захід від Єрусалима до аеропорту Бен-Гуріон у Тель-Авіві, коли раптом зробив гучніше радіо в автомобілі.

"В Америці сталося щось серйозне", – сказав він.

Він не перебільшував. Того дня загинули 2977 людей.

Ці атаки не виникли нізвідки. ЦРУ знало про мережу "Аль-Каїда" та її саудівського лідера-вигнанця Осаму бен Ладена протягом багатьох років до 2001 року. Ба більше, в агентстві навіть існувала спеціальна група, що займалася його пошуком.

Через дев'ять днів після терактів 11 вересня тодішній президент США Джордж Буш-молодший оголосив про початок "війни з тероризмом".

За наступні 25 років було чимало успіхів і провалів розвідки по обидва боки Атлантики. До успіхів можна віднести теракти, яким вдалося запобігти, а також підозрюваних, яких затримали, віддали під суд, визнали винними та ув'язнили.

Але що відбувалося на ширшому рівні? Як змінилися збір розвідувальної інформації, боротьба з тероризмом і стратегічне планування за 25 років після наймасштабнішого теракту в історії США?

Колосальний провал розвідки

Ніхто не ставить під сумнів, що 11 вересня стало колосальним провалом американської розвідки або, точніше, провалом уяви розвідувального співтовариства США. На той момент і ЦРУ, і ФБР володіли інформацією, яка за належного обміну могла б запобігти трагедії.

У підсумковій доповіді Комісії з розслідування терактів 11 вересня відповідальність поклали на "провали уяви, політики, спроможностей і управління" з боку уряду США. Автори дійшли висновку, що ЦРУ та ФБР не змогли належним чином оцінити наявні розвіддані, поділитися ними одне з одним і вжити достатніх заходів, щоб зірвати змову.

Відтоді цей базовий урок значною мірою, хоча й не повністю, засвоїли. Обмін інформацією між західними спецслужбами сьогодні незрівнянно кращий, ніж у 2001 році. Старе суперництво між, наприклад, британською службою безпеки MI5 та антитерористичними підрозділами поліції фактично зникло.

Спочатку по всій Великій Британії створили регіональні центри координації, а згодом у Лондоні відкрили добре захищений Центр антитерористичних операцій. Там співробітники MI5 можуть працювати буквально поруч із поліцейськими, які відповідають за практичні дії із запобігання терактам. Поруч з ними можуть сидіти агенти ФБР або мовні фахівці, відряджені з британського Центру урядового зв'язку (GCHQ).

Після 11 вересня також відбулася докорінна перебудова американської системи розвідки. Поблизу Вашингтона створили Національний антитерористичний центр, а також запровадили посаду директора національної розвідки, який має забезпечувати обмін інформацією між 18 різними розвідувальними агентствами США.

Відносини між ЦРУ та його британським аналогом, Секретною розвідувальною службою (більш відомою як MI6), вважаються одними з найтісніших у світі. Їх доповнює розвідувальний альянс "П'ять очей", до якого входять США, Велика Британія, Канада, Австралія та Нова Зеландія.

Втім, навіть після атак на вежі Всесвітнього торгового центру траплялися серйозні провали в розвідці, оцінці загроз і стратегічному плануванні.

Напередодні вторгнення США та союзників до Іраку у 2003 році MI6 необачно дозволила політизувати свої розвіддані. Це завдало службі найсерйознішого удару по репутації з часів зради подвійного агента Кіма Філбі та інших радянських агентів у 1950-х і 1960-х роках.

На тлі потужного політичного тиску з боку Вашингтона, який вимагав доказів того, що Ірак під керівництвом президента Саддама Хусейна досі має зброю масового ураження, MI6 надала уряду прем'єр-міністра Тоні Блера розвіддані, які згодом виявилися хибними. Ірак мав таку зброю в минулому, але після війни в Перській затоці 1991 року її було знищено.

Після вторгнення до Іраку у 2003 році MI6 повністю переглянула підходи до оцінки первинної агентурної інформації, відомої як CX. Сьогодні існує чіткий розподіл між кураторами агентів, які збирають розвіддані від джерел у таких країнах, як Іран чи Північна Корея, або всередині заборонених терористичних угруповань на кшталт "Аль-Каїди", та аналітиками, які перевіряють і критично оцінюють ці дані. За потреби вони повертають матеріали для додаткового підтвердження фактів.

Попри ці зміни, деякі уроки 11 вересня протягом багатьох років так і не були засвоєні.

"Війна в Іраку 2003 року ґрунтувалася на глибоко хибних розвідданих, – каже генерал сер Річард Ширрефф, який служив в Іраку командиром дивізії. – Чи винесли ми з цього уроки? Ні, думаю, ми погано вчимося. Для мене як для командира було очевидно, що ми рухаємося до стратегічної поразки".

Після вторгнення до Іраку відбулося нове розслідування, результатом якого стала доповідь Батлера. У ній дійшли висновку, що британська розвідка щодо ймовірної іракської програми зі створення зброї масового ураження була "серйозно недосконалою" і значною мірою спиралася на неперевірені джерела.

Служба безпеки MI5 також зазнавала власних невдач, хоча й мала численні успіхи у запобіганні терактам.

"Після 11 вересня, – згадує лорд Джонатан Еванс, який очолював MI5 у 2007–2013 роках, – вважалося, що найбільшою загрозою для безпеки Великої Британії є тероризм з боку "Аль-Каїди" та пов'язаних із нею осіб і угруповань".

Однак маючи тоді базу з понад 20 тисяч "осіб, які становлять інтерес", і паралельно ведучи велику кількість розслідувань, MI5 стикалася, та й досі стикається, із щоденним викликом: які саме зачіпки та підозри варто вважати пріоритетними. І не завжди цей вибір був правильним.

У 2005 році служба не змогла запобігти терактам у Лондоні 7 липня, внаслідок яких загинули 52 людини. Служба безпеки знала про Мохаммеда Сідіка Хана, який згодом виявився організатором нападів, але не усвідомлювала, що саме він готується здійснити. Іншим, уже більш недавнім прорахунком став вибух на арені в Манчестері у 2017 році.

Сьогодні терористична загроза нікуди не зникла, але, за словами лорда Еванса, "картина змінилася. Тероризм з боку недержавних суб'єктів залишається серйозною проблемою, однак загрози з боку держав стають дедалі серйознішими і щонайменше такими ж важливими для національної безпеки, як і недержавний тероризм. Ці загрози в різних формах походять від Росії, Ірану, їхніх проксі-сил, а також від Китаю".

Можна також стверджувати, що рішення президента США Дональда Трампа приєднатися цього року до ізраїльських ударів по Ірану стало прикладом прорахунку в оцінці розвідувальної інформації та можливих наслідків.

Усі американські союзники в Перській затоці знали, що існує серйозний ризик того, що Іран у відповідь перекриє Ормузьку протоку. Попередження про це були, однак, схоже, Трамп не мав дієвої контрстратегії на випадок, якщо Іран виконає свої погрози. Саме це й сталося, спричинивши значні потрясіння на світових енергетичних ринках.

Моральний вибір

У перші дні після терактів 11 вересня панував широкий страх, що незабаром станеться друга хвиля атак. Ба більше, сама "Аль-Каїда" обіцяла здійснити напад за допомогою "рою літаків" на нові об'єкти. У поспіху, прагнучи запобігти таким атакам, США та їхні союзники допустили численні порушення прав людини.

Підозрюваних масово затримували в Афганістані та Пакистані, нерідко на підставі вкрай ненадійних повідомлень. Сотні людей із зав'язаними очима, у кайданках і підгузках переправляли через пів світу до імпровізованої в'язниці на американській військово-морській базі в Гуантанамо на Кубі, де їх утримували без суду.

Правозахисні організації назвали це плямою на моральній репутації Америки.

Згодом стали відомі скандали, пов'язані зі жорстоким поводженням із в'язнями, які перебували під контролем США в Іраку та Афганістані. Частину причетних до цього осіб притягнули до відповідальності, однак критики стверджують, що високопосадовці уникли наслідків.

Водночас США й сьогодні практикують утримання людей без суду в Гуантанамо. Також у 2025 році американська влада депортувала понад 200 чоловіків до суперечливого Центру утримання терористів у Сальвадорі.

Безпосередній період після 11 вересня залишив свій негативний слід у сфері прав людини й для Великої Британії. У 2004 році MI6 була причетна до викрадення та передачі з Таїланду до Лівії лівійського ісламіста Абдельхакіма Бельхаджа та його дружини. У Лівії він провів роки у в'язниці та зазнав катувань з боку режиму полковника Муаммара Каддафі.

Зрештою ця історія стала публічною і в 2018 році завершилася офіційними вибаченнями, які генеральний прокурор Великої Британії виголосив у парламенті. Кажуть, що сьогодні внутрішні юридичні підрозділи є одними з найбільш швидкозростаючих відділів у британських спецслужбах.

Росія та Китай набирають силу

"Перші 20 років цього століття ми майже повністю зосередилися на боротьбі з тероризмом та повстанськими рухами", – сказав сер Алекс Янгер, який очолював Секретну розвідувальну службу з 2014 до 2020 року.

Колишній керівник MI6 говорив зі мною на літературному фестивалі невдовзі після завершення своєї каденції й додав: "Ми проґавили піднесення Китаю як військової потуги та стратегічного виклику".

Подібним чином генерал Ширрефф у 2016 році написав політичний трилер "Війна з Росією", у якому передбачив повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

Після терактів 11 вересня та подальшої "війни з тероризмом", поки західні держави воювали з "Талібаном", ІДІЛ або намагалися впоратися з хаотичною окупацією Іраку, Росія та Китай розпочали масштабні програми переозброєння. Зокрема, вони інвестували в такі розробки, як гіперзвукові ракети, що суттєво послабили військову перевагу, якою раніше користувалося НАТО.

"Помилка Заходу полягала не лише в тому, що після 11 вересня він відволікся на боротьбу з тероризмом, – погоджується Сем Олсен, головний аналітик компанії з безпекової розвідки Sibylline. – Він також неправильно зрозумів природу зростання Китаю, вважаючи, що економічна інтеграція приведе до політичного зближення".

Китай, так само як Іран, Росія та Північна Корея, вважається "складною ціллю" для розвідки. У 2001 році біометричні технології ще лише починали розвиватися, однак подальше поширення систем розпізнавання облич, райдужної оболонки ока та навіть ходи людини значно ускладнило сучасним спецслужбам завдання непомітного переміщення агентів і кураторів через кордони.

Отже, наскільки добре західні спецслужби розуміють Китай? Поряд із Росією Китай сьогодні є однією з головних розвідувальних цілей для MI6.

"Західна розвідка знає про Китай дуже багато, – каже Сем Олсен із компанії Sibylline. – Більша небезпека полягає в тому, що вона бачить окремі фрагменти картини, але не завжди розуміє, як вони складаються в єдине ціле. Потужність Китаю вже давно визначається не лише кораблями, ракетами та військами. Дедалі більше вона ґрунтується на виробництві напівпровідників, контролі над критично важливими мінералами, батареями, портами, телекомунікаціями та промисловими потужностями".

"Тож проблема часто полягає не стільки в нездатності зібрати розвідувальну інформацію, скільки в її неправильному стратегічному тлумаченні", – додає Олсен.

Двадцять п'ять років тому, у день терактів 11 вересня, американські спецслужби вже мали окремі шматочки "пазла" – аналогію, яку так люблять використовувати розвідники. Однак вони не змогли скласти їх докупи та вчасно побачити, що насувається. Адже відмінно збирати розвідувальні дані недостатньо, якщо їх неможливо використати для досягнення стратегічної переваги.

Світ, який вже не впізнати

Очевидно, що за чверть століття, яке минуло від того безхмарного вересневого ранку в Нью-Йорку, сфери розвідки та боротьби з тероризмом змінилися майже до невпізнання. Із появою штучного інтелекту та квантових обчислень ці зміни лише прискорюватимуться, причому в окремих галузях – в геометричній прогресії.

Втім, у світі, де стикаються різні інтереси й конкурують суперечливі наративи, західні держави не мають монополії на розвідувальні провали, прорахунки чи стратегічні помилки.

Серед інших показових прикладів – катастрофічне повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році та те, що дехто назвав "власним 11 вересня" для Ізраїлю: напад ХАМАС із сектора Гази 7 жовтня 2023 року.

Зрештою, найбільше запитань і далі виникає щодо масштабних стратегічних рішень на рівні держав. Чи правильним було рішення Великої Британії приєднатися до вторгнення в Ірак, розпочатого президентом Бушем? Чи варто було долучатися до очолюваної США операції Enduring Freedom в Афганістані, а потім, через два десятиліття, фактично залишити країну на поталу талібам під час поспішного виведення військ? Ці та багато інших питань і досі залишаються предметом дискусій.

Головне фото: Getty Images