Звідки беруться фобії

    • Author, Дейзі Стівенс
    • Role, BBC
  • Published
  • Час прочитання: 6 хв

Уявіть: ви заходите у вітальню - і раптом бачите павука. Що ви відчуєте?

Більшість павуків отруйні, але лише одиниці небезпечні для людини.

За даними Інституту екологічних досліджень та освіти (Institute for Environmental Research and Education), щороку у світі від укусів павуків помирає менш як 10 людей. Щоправда, точно підрахувати такі випадки складно.

І все ж багато хто - я в тому числі - зізнається, що боїться павуків майже до паніки. Якщо я знаю, що в моїй кімнаті є павук, я не можу заснути. А від самої думки про павутину мене аж пересмикує.

У багатьох випадках фобія - це сильний страх перед чимось, що насправді не може завдати нам серйозної шкоди.

То чому ж фобії такі поширені? І звідки вони беруться?

Від звичайного страху до фобії

Страх - надзвичайно важлива для людини емоція, каже Ванесса Лобью, професорка психології Ратгерського університету в Нью-Джерсі, США.

"Страх важливий, тому що захищає нас від потенційно небезпечних речей", - пояснює вона.

Але якщо страх стає надмірним і починає заважати людині жити, його можна вважати фобією, додає Андраш Жидо з університету Печа в Угорщині.

"Це можна уявити як шкалу: на одному її кінці - звичайний страх, знайомий кожному з нас. Але коли страх починає ставати бар'єром у повсякденному житті, ми вже можемо говорити про фобію".

Лобью також наголошує: при фобії страх зазвичай не відповідає реальній загрозі.

Наприклад, у деяких частинах світу - зокрема у Британії, де живу я, - більшість видів змій не становлять небезпеки для людини.

Тому сильний страх перед ними може бути безпідставним і вважатися фобією. А в інших частинах світу боятися змій цілком виправдано.

Страх - вроджений чи набутий?

Хоча деякі фобії дуже поширені, більшість фахівців не вважає, що ми народжуємося вже з ними.

На думку Лобью, маленькі діти взагалі не здатні відчувати страх так, як дорослі.

"На ранніх етапах життя ви не побачите страху, тому що для нього потрібно оцінити ситуацію: зрозуміти, що щось становить загрозу. А для цього потрібні певні знання про навколишній світ", - каже вона.

Якщо ми не народжуємося зі страхом перед павуками чи зміями, чому ж саме ці істоти так часто стають причиною фобій?

Стефані Хьоль, професорка психології Віденського університету в Австрії, провела дослідження, яке показало: коли немовлята бачили змій або павуків, їхні зіниці розширювалися сильніше, ніж під час погляду на квіти чи риб.

Розширення зіниць може свідчити: мозок сприймає щось як потенційну небезпеку.

В організмі вмикається реакція "бийся або тікай". Серце починає битися швидше, дихання частішає, тиск підвищується - тіло готується або втекти від небезпеки, або захищатися.

Хьоль не вважає, що страх перед певними речами є вродженим. Але, за її словами, деякі об'єкти ми помічаємо швидше за інші - можливо, через те, як вони рухаються.

"Схоже, є речі, яких ми ніби від природи швидше вчимося боятися", - каже вона.

Лобью вважає, що павуків і змій ми, ймовірно, швидше сприймаємо як небезпеку, ніж інших тварин, бо вони здаються нам "дивними". І з цим важко не погодитися.

"Візьміть змію - у світі немає нічого схожого на змію", - каже вона.

"Уявіть, як немовлята звикають дивитися на тварин: це чотириногі істоти, які ходять, правда? А змії рухаються зовсім інакше. Павуки теж пересуваються дуже незвично. Нам це не подобається".

Деякі фахівці вважають, що така схильність боятися певних речей могла сформуватися в процесі еволюції.

"Для перших людей навколишній світ був дуже непередбачуваним", - пояснює Жидо.

"Кожен страх і кожна фобія... на певному етапі розвитку людства були цілком виправданими. Але в сучасному житті вони перестали бути корисними".

Втім, сама по собі схильність боятися певних речей - так звана теорія підготовленості - ще не означає, що в людини обов'язково розвинеться фобія.

За словами Лобью, один із найшвидших способів почати боятися тварини чи якогось предмета - пережити з ним щось неприємне. Особливо якщо ми схильні його боятися.

Але страх може з'явитися і тоді, коли ми бачимо, як на щось реагують інші люди.

"Вас вкусили, ви злякалися, - пояснює Лобью. - А потім ви бачите, що мама теж злякалася або каже, що це небезпечно. Так ви вчитеся боятися цього".

Тому, вважає Хьоль, фобії можуть передаватися з покоління в покоління.

"Подивіться фільми"

Якщо наш досвід впливає на те, чого ми боїмося, то свою роль тут відіграють і фільми та книжки. Вони часто показують змій і павуків як небезпечних істот. На думку Лобью, це теж може формувати наш страх.

"Подивіться фільми, почитайте книжки, - каже вона. - Коли змії та павуки бувають рятівниками? Ніколи".

Страх перед тваринами може залежати ще й від того, де ми живемо.

Жидо виявив: що більше людей живе в місті, то частіше вони мають такі фобії.

"Схоже, люди, які більше часу проводять на природі та частіше бачать тварин, менше їх бояться", -каже він.

Сьогодні понад 80% населення світу живе в містах. Тож не дивно, що страх перед тваринами став таким поширеним.

Чи можна позбутися фобії?

Більшість фахівців кажуть - так. Найкращий спосіб - поступово звикати до того, що вас лякає.

"Якщо вам трохи некомфортно в певних ситуаціях, варто привчати себе до них", - каже Хьоль.

Лобью радить починати з малого. Спочатку можна просто дивитися на фото того, що вас лякає, і дізнаватися про це щось хороше. Потім поступово проводити з цим більше часу.

Але якщо фобія сильна і заважає вам жити, краще звернутися до фахівця.

Дослідження Жидо також показують: поступове звикання до того, що нас лякає, може не лише допомогти подолати фобію, а й не дати їй розвинутися.

"Особистий досвід - найважливіше у формуванні страху, - пояснює він. - Якщо він позитивний, наприклад у дитинстві чи під час навчання, він може допомогти не боятися цього в майбутньому".

Лобью наголошує: сам по собі страх потрібен. Він захищає від небезпеки. Але фобія не повинна керувати нашим життям.

"Ви не приречені все життя боятися чогось, - наголошує вона. - Є способи це подолати".

Щодо мене, я досі не знаю, звідки взялася моя фобія павуків. Може, я перейняла цей страх від когось із батьків? Чи після якогось фільму? А може, просто в дитинстві бачила замало павуків, щоб звикнути до них?

Можливо, спрацювало все одразу.

І ця стаття стане першим кроком до того, щоб одного дня позбутися цього страху.