Зі структур Газпрому - в ЗСУ. Ігор Волобуєв про удари по НПЗ, сімʼю і "Чорну іскру" в інтерв'ю ВВС

Останнім часом у новинах часто згадують російський підпільний рух "Чорна іскра". Його учасники заявляють, що причетні до атак на російські нафтопереробні заводи та інші об'єкти інфраструктури.

Публічним представником руху став колишній топменеджер Газпромбанку Ігор Волобуєв, якого російська влада вважає "іноагентом".

31 липня ВВС поговорила з Волобуєвим про атаки на російські НПЗ, його погляди та родину, яка залишилася в Росії.

Ігор Волобуєв - колишній працівник структур "Газпрому", який після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну виїхав до України, отримав українське громадянство та вступив до ЗСУ.

Зараз він служить молодшим сержантом у підрозділі операторів дронів. Джерела ВВС у ЗСУ підтвердили, що Волобуєв служить у цьому підрозділі. У травні 2026 року він став публічним представником "Чорної іскри".

"Чорна іскра" називає себе російським підпільним рухом. Її учасники брали на себе відповідальність за низку атак на російські НПЗ, а також за злам сайту російського виробника безпілотників "Алабуга".

Достовірної інформації про організацію практично немає: її чисельність і склад не розкриваються. Джерела ВВС в українському Генштабі підтверджують існування "Чорної іскри" та її спільну роботу з українською стороною, але не розголошують подробиць.

ВВС: Рух "Чорна іскра", який ви представляєте, разом із ЗСУ взяв на себе відповідальність за атаку на Рязанський НПЗ 29 липня. Наскільки я розумію, це один з найбільших нафтопереробних заводів Росії, він входить до трійки найбільших російських НПЗ, за даними ВВС. Яку саме роль у цій операції відіграв ваш рух?

Ігор Волобуєв: Рязанський НПЗ став восьмим заводом, атакованим за участі "Чорної іскри". Першим був Ільський НПЗ у Краснодарському краї. Другим - Киришинефтеоргсинтез у Ленінградській області.

У червні атакували ТАНЕКО у Татарстані. Далі були Ярославський НПЗ, Тюменський НПЗ, "Газпром нефтехим Салават" та Омський НПЗ. І тепер - Рязанський НПЗ. (Вже після цього інтерв'ю "Чорна іскра" повідомила про свою участь в атаці на "ЗапСибНефтехим" у Тобольську - Ред.)

Ті заводи, про які я вам розповів, займають величезну територію. Треба знати, куди і коли завдавати удару. Ось "Чорна іскра", наприклад, займається визначенням найбільш вразливих ділянок НПЗ.

ВВС: Як ваш рух співпрацює з Міністерством оборони та ЗСУ? Хто зазвичай першим виходить на зв'язок?

І.В.: Свого часу "Чорна іскра" сама звернулася до Сил оборони України і запропонувала свою допомогу. Це була довга історія, усіх деталей я вам не розповідатиму, бо там теж потрібно було перевірити, хто є хто.

"Чорна іскра" пройшла цю перевірку і довела, що справді є тими, за кого себе видає. Згодом, після кількох перших невеликих операцій, між ними виникла довіра.

Коли йдеться про об'єкти, з якими "Чорна іскра" самостійно не може впоратися, але за допомогою Сил оборони можна досягти значно більшого результату, вони працюють разом.

ВВС: Ви сказали "довга історія", але тут якраз не хочеться поспішати. Як саме відбувалася перевірка?

І.В.: Я не можу вам нічого про це розповісти. Я цього не знаю і не повинен знати, як саме все це відбувається. Це не моя справа. Головне, що між ЗСУ та "Чорною іскрою" є зв'язок. Вони мають прямий канал зв'язку, не через мене.

ВВС: Це російські волонтери, я правильно розумію?

І.В.: Вони нікуди не виїжджали, усі залишаються в Росії й обрали для себе саме такий спосіб боротьби, який вважають найефективнішим: силовий опір режиму Путіна та удари по його економіці.

ВВС: Можете розповісти про них щось конкретне? Як виглядає типовий учасник руху? Скільки людей у ньому?

І.В.: Вони почали більш-менш активно й регулярно працювати приблизно із серпня минулого року. Рух створила невелика група однодумців, які вважають себе представниками середнього класу.

Зараз рух значно виріс. Точної кількості учасників я назвати не можу, це конфіденційна інформація. Але за останні два з половиною місяці, відколи про них стало відомо, до руху почали масово долучатися нові люди з різних регіонів Росії.

І це вже не лише представники середнього класу, а люди з різних соціальних груп. Наприклад, серед них є айтівці, які вміють зламувати ІТ-системи та знають, як це робити. Це дуже допомагає в роботі.

ВВС: А все-таки можете назвати хоча б приблизну кількість учасників?

І.В.: Я вже відповів, що не можу назвати точну кількість. Але людей достатньо, щоб проводити свої акції практично в будь-якому регіоні Росії.

Зараз головне завдання руху - мати своїх людей у всіх суб'єктах РФ. У міжнародно визнаних, звісно.

ВВС: Правильно я розумію, що "Чорна іскра" має власні проєкти, які реалізує самостійно?

І.В.: "Чорна іскра" - повністю самостійна організація. Акції, не пов'язані з ударами по НПЗ, вони проводять самостійно.

Чому навіть у назві є слово "чорна"? Тому що одне з головних завдань руху - бити по нафтовій промисловості Росії. Вони вважають її "головною кровоносною системою" путінського режиму, адже саме нафта приносить найбільші доходи російській економіці.

Це самостійна організація, якою ніхто не керує з-за кордону, хоч би про яку іноземну державу ми зараз говорили.

"Серцевий напад на заводі"

ВВС: Наскільки, на вашу думку, удари по НПЗ впливають на перебіг війни?

І.В.: Я вважаю, що достатньо ефективні. Приблизно з осені минулого року, тобто вже досить тривалий час, ми бачимо, що Україна регулярно завдає ударів по нафтопереробних заводах.

Головна мета - позбавити Володимира Путіна його основного фінансового ресурсу. Приблизно 23% російського бюджету становлять нафтогазові доходи. І якщо Путін більше не зможе щоразу брати з бюджету стільки грошей, скільки потрібно на війну, це матиме велике значення.

ВВС: Як фахівець з видобутку нафти, ви розумієте, наскільки швидко можна відновити НПЗ після ударів дронів?

І.В.: Це тривалий процес. Дивіться, Україна переважно б'є по установках первинної переробки нафти. Щойно така установка на НПЗ перестає працювати, зупиняється весь подальший технологічний процес.

Це як серцевий напад на заводі. Умовно кажучи, весь організм через це перестає працювати.

Наприклад, Омський нафтопереробний завод. У 2023 році там запустили абсолютно новий сучасний комплекс первинної переробки нафти потужністю 8,4 млн тонн нафти на рік. Його будівництво коштувало близько 900 млн доларів. Тобто це дуже дорогий об'єкт. Його будували майже чотири роки, а одним ударом вивели з ладу. Зараз комплекс не працює, і на його відновлення потрібно щонайменше чотири місяці.

Але ми ж розуміємо: якщо один раз прилетіло, завтра або післязавтра може прилетіти вдруге, а потім утретє. І тут Росія опиняється у дуже слабкій позиції.

Рязанський НПЗ, про який ми з вами теж говорили, "Чорна іскра" допомагала атакувати. Навіщо потрібні ці люди, партизани? Вони можуть проникнути всередину, отримати інформацію і сказати: ось цю установку вже пошкоджено, її треба добити ось так і ось тут.

Давайте порахуємо, скільки разів атакували Рязанський НПЗ. Лише цього року вже кілька разів. Його цілеспрямовано добивають за допомогою "Чорної іскри", знаючи, куди саме треба бити.

Я розумію цінність цих людей, які перебувають там, у Росії. Їх і так дуже мало. Завжди мало людей, які готові піти на такий ризик. Чесно кажучи, я багато разів уявляв: якщо, не дай боже, я потраплю в полон, у якусь російську в'язницю, це ж кошмар. Я точно знаю, що не витримаю.

ВВС: Як так сталося, що ви стали їхнім представником?

І.В.: Вони самі запропонували мені це. Якщо чесно, на той момент я навіть не знав про їхнє існування. Вони вирішили, що у нас є спільні цінності.

Я сам, хоч і не росіянин за національністю, тривалий час жив у Росії. Я був топменеджером "Газпрому" та Газпромбанку. Я ніколи не був радикалом.

Те, що я зробив, повернувшись в Україну, на батьківщину, було вимушеним кроком. Якби не війна, думаю, я нікуди б не поїхав і залишився б жити в Росії.

Вони теж навряд чи займалися б тим, чим займаються зараз, якби жили в нормальній правовій державі, де влада змінюється, є свобода слова та інші демократичні цінності.

У "Чорній іскрі" вирішили, що у нас є певні спільні точки. Серед учасників руху є люди, пов'язані з паливно-енергетичним комплексом Росії. Виявилося, що деяких з них я знав особисто ще тоді, коли жив у Росії. Це допомогло встановити певну довіру, адже я знав, хто ці люди і чим вони займалися.

У якийсь момент ми навіть організували зустріч. Вона відбулася за межами України.

Не буду приховувати: вони справді хотіли, щоб від їхнього імені виступала відома і авторитетна публічно людина. Їм це було потрібно, щоб викликати більше довіри до руху. Адже багато хто взагалі не вірить, що такі організації існують. Тому їм потрібна була людина, яка була б готова поставити на карту власну репутацію і відповідати за свої слова своїм ім'ям.

ВВС: А за власні ризики вони відповідають самі.

І.В.: Я теж сам відповідаю за свої ризики. Ніхто не обирав за мене мій шлях.

ВВС: Чи використовуєте ви на службі знання, які здобули під час роботи у структурах "Газпрому"?

І.В.: Іноді так. Я можу запропонувати якусь інформацію або щось порадити своєму безпосередньому командуванню. Якщо вони вважатимуть мою пропозицію цікавою, можуть передати її далі, і нею вже зацікавляться на вищому рівні. Але все це відбувається на рівні мого підрозділу.

ВВС: З погляду міжнародного гуманітарного права удари по НПЗ є неоднозначним питанням. З одного боку, НПЗ можуть бути об'єктами подвійного призначення, з іншого - це цивільна інфраструктура. Коли ухвалюють рішення про удар, чи враховують ризик для цивільних працівників?

І.В.: Давайте не підміняти горе й страждання, які Росія приносить цією війною, "псевдогуманізмом". Щоб ви розуміли, у Кривому Розі оголошено день жалоби. (Інтерв'ю відбулося через два дні після удару по житловому будинку неподалік Кривого Рогу - Ред.)

Напередодні внаслідок російського ракетного удару загинула багатодітна родина: батьки, семеро їхніх малолітніх дітей і ще один онук, якому було лише півтора року.

Я вважаю, що всі росіяни, які мовчать і не помічають цієї війни, теж винні в цих смертях. Я б передусім говорив саме про це, а не про те, наскільки гуманними чи негуманними є удари Сил оборони України по російських нафтопереробних підприємствах.

"Так, у мене була сім'я. Тепер її немає. Але життя триває"

ВВС: Я можу поставити вам дещо різке запитання. У недавньому інтерв'ю ви сказали, що у вас в Росії є сім'я, але вважаєте, що "її більше немає". Ваша сім'я, яка залишилася в Росії, теж несе відповідальність за те, що відбувається?

І.В.: А чим вони відрізняються від усіх інших росіян, якщо продовжують там жити й працювати?! Тому наші шляхи й розійшлися. Це вже моя колишня сім'я.

ВВС: Як ви наважилися залишити родину, поїхати й почати життя з нуля на новому місці?

І.В.: Насправді 24 лютого 2022 року мені вже було легко ухвалити це рішення. Я зробив це миттєво. Бо до цього я йшов вісім років. Погодьтеся, це досить довгий термін.

Живучи в Росії й продовжуючи працювати на високій посаді в Газпромбанку, я дедалі більше розумів, що справа не просто в тому, що Газпромбанк не моє місце. Я зрозумів, що вся Росія не та країна, у якій я хочу жити й з якою хочу пов'язувати своє сьогодення та майбутнє.

Так, війна почалася ще у 2014 році. Але тоді я думав: це катастрофа, це страшно, але ще не настільки, щоб поїхати.

А з родиною наші шляхи розійшлися вже давно.

ВВС: У 2014 році чи все-таки пізніше?

І.В.: Приблизно тоді. Я багато разів пропонував їм виїхати з Росії. Ми могли це легко зробити, у нас були всі можливості. Якщо чесно, я навіть займався цим питанням: друзі знайшли юристів. У 2014 році отримати українське громадянство було не так складно і не так довго, як тоді, коли я оформлював його вже після початку повномасштабної війни.

Так, я вважаю, що покинув свою сім'ю. Я себе не виправдовую. Не кожна людина здатна на такий крок, і я вважаю, що нічого хорошого в цьому насправді немає. Але я не шкодую про те, що зробив.

Зараз мені набагато легше жити, ніж у ті вісім років. Я втратив певні матеріальні речі, які мав, але нехай. Це все можна нажити знову.

Так, у мене була сім'я, а тепер її немає. Але життя триває. Я вважаю, що зараз я на своєму місці, і поруч зі мною люди, які думають так само, як я. У нас спільна мета: ми хочемо вижити в цій війні й хочемо в ній перемогти.

ВВС: А чому у 2014 році ви не звільнилися з "Газпрому" і залишилися працювати в російській державній корпорації?

І.В.: Яка різниця, де саме ти там працюєш?! Розумієте, треба було змінювати все життя, треба було їхати з Росії. Уявіть людину, яка каже собі: "Ти маєш розірвати все, що пов'язує тебе з цією країною", але водночас у тебе є сім'я, яка нікуди не збирається їхати й каже: "Це наша батьківщина".

Тоді перед вибором між родиною і цим внутрішнім конфліктом я обрав сім'ю. А 24 лютого все змінилося. І тоді я ухвалив для себе рішення. Я стрибнув у це з головою, буквально кинувся з урвища, не знаючи, що на мене чекає.

Уявіть: у 50 років ти приїжджаєш, не маючи за плечима нічого. І я абсолютно про це не шкодую. Мені настільки легко й комфортно живеться зараз. Так, у мене вже немає таких фінансових можливостей, як раніше, але я не стою з простягнутою рукою. Я служу в армії, отримую цілком пристойну зарплату. Мені її вистачає, щоб спокійно жити й вирішувати всі поточні питання. У мене навіть постійно залишаються гроші, бо витрачати їх особливо нема на що.

Коли живеш у Росії, на тобі все висить, тобі не дають вирватися. На тобі висить сім'я, яка щодня говорить: "Ти нас кинеш, підставиш, а як же ми?! Що з нами буде?!" Друзі та знайомі, яким ти довіряєш, які бачать твоє бажання щось змінити й розуміють, на що ти готовий і куди рухаєшся, кажуть: "Послухай, тобі є що втрачати. Навіщо тобі це в твої роки? Нехай цим займаються інші".

А тут у мене все змінилося, починаючи з оточення. Люди ризикують життям разом зі мною. Вони готові стати поруч, прикрити тебе, прикрити спину й рухатися далі разом з тобою. У тому числі воювати.

ВВС: Ви допускаєте, що колись у майбутньому поговорите зі своїми дітьми та дружиною і вам вдасться знайти якісь точки дотику?

І.В.: З дружиною точно ні. Наші шляхи розійшлися не для того, щоб колись знову зійтися. Все було по-справжньому, але все це закінчилося.

Щодо дітей, не знаю. Можливо. Чи буде мені страшно з ними говорити? Буде. Бо я розумію, що вони мені скажуть. І матимуть рацію. Адже батько має бути захисником, він має бути поруч, а він їх покинув. Вирішив, що для нього його батьківщина важливіша.

ВВС: Після 2014 року, коли ви працювали в "Газпромі", у вас було бажання виходити на якісь протестні мітинги чи пікети в Росії?

І.В.: У 2014 році я брав участь у двох "Маршах миру", які організовував Борис Нємцов. Коли його вбили, я теж ходив на акції. Людям, які кажуть мені, що я вісім років просидів у Росії й нічого не робив, я відповідаю: "А ви хотіли б, щоб я й далі нічого не робив?"

Знаєте, що мене дуже зачіпає в Україні? Я зіткнувся тут з однією річчю. Перед моїм приїздом Зеленський звернувся до росіян. Він сказав: "Ви маєте вийти на вулиці, показати, що ви проти війни, і взагалі щось зробити".

І ось я приїжджаю в Україну. І з чим стикаюся? З одного боку, мені простягнули руку й сказали: "Зроби щось". А з іншого: "Ти нам не потрібен. Їдь назад, у нас своїх вистачає. Воювати ти не можеш, ти надто старий. Ми взагалі не хочемо брати за тебе жодної відповідальності".

Мені пощастило: я знайшов людей, які взяли на себе відповідальність за мене. А тепер уже я відповідаю за них. Бо розумію: якщо зі мною щось станеться, їм це пригадають: "Слухай, а навіщо ти пустив його в Україну, до армії?! Навіщо ти видав йому зброю?!"

ВВС: Чого ви особисто хочете досягти?

І.В.: У мене зараз немає якихось своїх цілей. Я хочу того самого, чого хочемо всі ми тут. А хочемо ми... Знаєте, мені здається, навіть не перемоги. Ми просто хочемо, щоб від нас відчепилися.

Думаю, кожен українець буде радий, якщо Росія просто припинить бойові дії і піде. Скільки б я не говорив з людьми, я майже ніколи не чув: "Ми маємо дійти до Кремля, ми маємо їх усіх знищити, спалити напалмом".

Загалом я теж поділяю цю думку: "Відчепіться від нас. У вас така величезна країна, 146 мільйонів людей. Ні в кого немає такої території".

Зробіть з неї Швейцарію чи Люксембург, і всі ваші сусіди, не побоюся цього слова, навіть Україна, можливо, років через сто прийдуть і скажуть: "Давайте дружити".

Для цього треба щось змінити всередині власної країни, а не приходити на чужу землю з війною, горем і нещастям для мільйонів людей.

Просто відчепіться від нас, і все.

Матеріал підготували за участю Анастасії Лотарьової.