Його роздер ведмідь, а товариші покинули помирати. Реальна історія мисливця з фільму з Ді Капріо

Увага: у тексті є описи жорстоких сцен і тяжких поранень

Світ запам'ятав Г'ю Гласса завдяки Леонардо Ді Капріо, який у фільмі "Вцілілий" буквально повз до життя крізь сніг, холод і відчай. Але за голлівудською драмою стояла реальна людина - і її справжня історія вражає навіть більше, ніж оскароносна стрічка.

Це історія про виживання там, де вижити було майже неможливо. Про людину, яка повернулася з того світу й стала одним з найвідоміших символів незламності в американській історії.

У 1825 році молодий лікар Роланд Віллард зустрів на торговельному шляху американського Заходу групу мисливців на хутро. Один з них одразу привернув його увагу.

Г'ю Глассу було близько 40 років, але виглядав він значно старшим.

Обличчя вкривали шрами від віспи, а тіло - рубці й відбитки важкого життя.

Невисокий, кремезний, з чорним як смола волоссям і засмаглою шкірою, він справляв враження людини, яку доля випробовувала надто довго.

Під час розмови Гласс розповів лікарю історію, в яку важко було повірити.

А потім зняв сорочку.

Від плеча до руки тягнувся глибокий рубець, а по всьому тілу виднілися потворні шрами - нагадування про зустріч з гризлі, одним з найнебезпечніших хижаків Північної Америки.

Цю неймовірну розповідь лікар Віллард згодом записав для нащадків.

Між легендою і правдою

Історик Джон Коулман з університету Нотр-Дам каже, що відокремити справжнього Г'ю Гласса від численних міфів надзвичайно складно.

"Історію Г'ю Гласса переказують багато людей. Але щоразу, коли здається, ніби ти вже наблизився до справжньої людини, виявляється, що вона вислизає", — розповів він ВВС.

Історія Гласса дійшла до наших днів через листи, спогади та численні перекази, які десятиліттями передавали з уст в уста на американському Заході.

Одним з небагатьох документів, де згадується сам Гласс, вважають лист до батьків мисливця Джона Гарднера, який загинув у сутичці з індіанцями. У цьому листі Гласс коротко описує й власні поранення.

Втім, його життя нагадувало пригодницький роман ще до зустрічі з ведмедем.

За однією з версій, у молодості він був моряком і потрапив до піратів знаменитого корсара Жана Лафіта в Мексиканській затоці.

Згодом Гласс із товаришем втекли, перепливши затоку Галвестон.

Та свобода тривала недовго.

Обох захопили індіанці пауні.

За переказами, його супутника жорстоко закатували й убили. Сам Гласс врятувався майже дивом: щоб задобрити вождя, він подарував йому кіновар — яскраво-червоний мінерал, який носив із собою.

Подарунок настільки вразив вождя, що чужинця не лише залишили живим, а й прийняли до племені як названого сина.

Саме пауні навчили його виживати в дикій природі — ці знання згодом врятують йому життя.

Хутряна лихоманка Америки

На початку 1820-х Північну Америку охопила справжня хутряна лихоманка.

Боброві шкури дорого цінувалися в Європі, а підприємці набирали мисливців для експедицій углиб континенту - туди, де небезпека чатувала буквально на кожному кроці.

Людям обіцяли величезні на той час гроші - 200 доларів на рік. Для багатьох це був шанс вирватися зі злиднів, заробити статок або просто випробувати себе.

Серед цих шукачів пригод був і Г'ю Гласс.

Він ще не знав, що незабаром стане героєм однієї з найвідоміших історій виживання в американській історії.

Сутичка з господарем рівнин

У серпні 1823 року Гласс ішов попереду групи мисливців, прокладаючи маршрут через незнайомі землі.

Він не помітив, що опинився між ведмедицею гризлі та її ведмежатами.

Це була фатальна помилка.

Розлючений звір кинувся в атаку.

Кігті гризлі роздирали тіло, а потужні щелепи впивалися в голову й шию. Ведмедиця жбурляла чоловіка по землі, наче ляльку.

Почувши крики, на допомогу кинулися інші мисливці. Після кількох пострілів звір упав - просто на Гласса.

Коли товариші відкотили важку тушу, вони не сумнівалися, що він мертвий.

Але Гласс був живий.

Шия була страшенно понівечена, тіло вкрите глибокими ранами. Він майже не подавав ознак життя - лише криваві бульбашки, що зрідка піднімалися з горла, свідчили, що він ще дихає.

Мисливці нарахували п'ятнадцять важких поранень. Будь-яке з них могло бути смертельним.

Покинутий помирати

Кілька днів товариші несли Гласса на саморобних ношах.

Та до найближчого безпечного місця лишалися сотні кілометрів. Поруч були ворожі племена, а вся експедиція через пораненого рухалася дуже повільно.

Тоді керівник загону ухвалив важке рішення: Г'ю Гласс приречений.

Двоє добровольців мали лишитися поруч, дочекатися його смерті й поховати.

Ними стали молодий Джим Бріджер та досвідчений Джон Фіцджеральд.

Вони чекали одну ніч. Потім другу.

Але Гласс не помирав.

Він то приходив до тями, то знову провалювався в забуття.

Тоді Фіцджеральд запропонував іти далі.

Перед відходом чоловіки забрали все, що могло стати в пригоді: рушницю, ніж, кремінь і спорядження.

Посеред безкрайньої дикої природи вони залишили людину, яку вже вважали мертвою.

Повернення з того світу

Прокинувшись на самоті, Гласс поповз.

Кожен рух завдавав нестерпного болю.

Він дістався джерела, напився води й знову знепритомнів.

Пізніше знайшов дикі ягоди.

А за кілька днів йому пощастило ще більше: неподалік трапилася змія. Він убив її й кілька днів харчувався її м'ясом, отримавши таку необхідну енергію.

Тим часом рани почали гнити.

На спині розвинулася важка інфекція. Та саме вона несподівано допомогла йому вижити.

Мухи відклали яйця в уражені тканини, а личинки почали поїдати відмерлу плоть.

Фактично природа сама провела йому хірургічну операцію.

Дні перетворювалися на тижні.

Повзти ставало легше.

Потім він зміг підвестися.

А згодом - зробити перші кроки.

Дорогою Гласс натрапив на індіанців лакота, які обробили його рани та допомогли відновити сили.

На початку жовтня, майже через два місяці після нападу ведмедя, він нарешті дістався форту Кіова на березі Міссурі.

Його повернення стало справжнім шоком.

Ніхто не вірив, що він залишився живим.

Жага помсти

Але на цьому історія не завершилася.

Г'ю Гласс хотів повернути свою зброю і зустрітися з людьми, які покинули його помирати.

Ледь оговтавшись від поранень, він вирушив на пошуки.

Спочатку знайшов Джима Бріджера.

Той визнав свою провину й був готовий до найгіршого.

Але Гласс його пощадив.

Усю відповідальність він покладав на старшого й більш досвідченого Фіцджеральда.

За кілька місяців він наздогнав і його.

Та вбити не зміг.

На той момент Фіцджеральд уже служив в армії США, а напад на військового загрожував смертною карою.

Зрештою Гласс обмежився тим, що повернув свою рушницю.

Після цього він знову зайнявся мисливством.

Остання дорога

Доля пощадила Г'ю Гласса після сутички з гризлі, голоду, інфекції та місяців поневірянь.

Але не назавжди.

У 1833 році, через десять років після знаменитого нападу ведмедя, він загинув у сутичці з індіанцями арікара біля річки Єллоустон.

Де його поховали - невідомо досі.

Та історія людини, яку всі вважали мертвою, та яка повернулася з дикої природи всуперч здоровому глузду й майже всім законам ймовірності, пережила століття.

Саме тому Г'ю Гласс і сьогодні залишається однією з найзахопливіших постатей американського фронтиру - людиною, яка довела: межа людської витривалості набагато далі, ніж ми звикли думати.

Над матеріалом працювали Ахмен Хаваджа та Ендрю Вебб, BBC World Service.